|
|
Сторінка практичного психолога Хомишин Христина Ігорівна освіта: вища: ЛНУ імені Івана Франка, філософський факультет, кафедра "Психології"; спеціаліст ІІ категорії спеціальність: психолог , викладач Психології рік випуску : 2010 проблема над якою працюю: Розвиток емоційно-вольової сфери старших дошкільників
У своїй діяльності керуюся:
Провідними напрямами моєї діяльності є:
З 25 11 по 10 12 в рамках акції "16 днів проти насилля" в ЗДО проведено: Тренінг для педагогів: «Насиллю-НІ» метою якого було ознайомити учасників тренінгу з актуальністю проблеми насильства в дошкільному віці, навчити педагогів реагувати на ситуації насильницького характеру. заняття з дітьми старших груп
Тренінг-практикум з батьками на тему" Успішна комунікація, як засіб профілактики насильства" з метою: - підвищити проінформованстьі батьків щодо особливостей виховання дітей дошкільного віку; - розширити уявлення про спілкування з дитиною; познайомити зі стилями спілкування у сім'ї; з технікою «Я – повідомлення»; - сприяти встановленню та розвитку відносин партнерства, розумінню та співпраці між батьками та дитиною; - профілактика жорсткого поводження з дітьми
«Насиллю – ні!» ПРИТЧА Дружина священика народила дитину. Вона не вірила в побої, хоча покарання дітей різками було тоді дуже поширеним. Але одного разу, коли синові було 5 років, він витворил таку витівку, що дружина священика сказала синові, щоб він пішов на двір і сам знайшов для себе різку. Хлопчика довго не було, а коли він повернувся, обличчя його було мокрим від сліз. Він сказав: - Мама, я не знайшов лозину, але знайшов камінь, яким ти можеш в мене кинути. У цей момент мати несподівано зрозуміла, як виглядала ситуація з точки зору дитини: якщо моя мама хоче зробити мені боляче, то немає ніякої різниці, як вона це зробить, вона може з таким же успіхом зробити це каменем. Мама посадила сина до себе на коліна, і вони разом поплакали. Вона поклала камінь на кухонну полицю як нагадування, що насильство - це не вихід! Любити дитину - зовсім не означає завжди й у всьому їй потурати та схвалювати будь-яку її поведінку. Небажану поведінку обов’язково треба коригувати, і тут, без сумніву, необхідні й суворість, і вимогливість, і безкомпромісність. Не варто забувати, що, крім рук, якими можна побити дитину, у нас ще є погляд, голос, міміка, жести, інтонація, тембр, ритм, поза, мова тіла - ті інструменти виховання, які допоможуть обійтися без насильства. Без поваги до особистості дитини, прагнення її зрозуміти, безумовно прийняти та любити її, виховання перетворюється на нудні нотації, надокучливі втовкмачування, лицемірне моралізування. Існує й інша крайність – ігнорування. Виховання без насилля: Метод виховання «ДО» Для того, щоб зрозуміти, що саме хотіла дитина показати своєю негативною поведінкою, батькам необхідно проаналізувати не саму ситуацію та її насліди, а те, що відбувалося до неї. Що спонукало дитину? Що хотіла дитина? Яка її потреба була незадоволеною? Що стало причиною для скоєння небажаних дій? Це дасть можливість зрозуміти справжні мотиви її поведінки та сприяти неповторенню небажаних дій. Метод виховання «ПІСЛЯ» або Метод логічних наслідків — це такий виховний метод, який робить для дитини ваші вимоги осмисленими та логічними тому, що вони чітко пов’язані з наслідками або результатом її дій. Дитина повинна усвідомлювати логіку виправної міри впливу для того, щоб ця міра була ефективною. Для того щоб логічні наслідки були ефективними виховними методами, вони повинні поєднувати в собі певні принципи: 1. Завжди і у всьому проявляйте до своєї дитини повагу, дозволяйте їй якомога повніше брати участь у визначенні логічних наслідків. Усе, що викликає у дитини почуття провини чи сорому, слід ретельно уникати, інакше вона може розцінити логічний наслідок як покарання. 2. Наслідки мають бути розумними за своєю суттю. Будь-який непомірний чи надто суворий наслідок ваша дитина сприйме як покарання, а не як спосіб виправлення своєї помилки. 3. Наслідки повинні мати логічне співвідношення з помилкою вашої дитини. Якщо вона вчиняє комусь біль, то намагається її полегшити. Якщо вона пошкодила якусь річ, то поновлює її чи відшкодовує збитки якимось іншим способом. 4. Логічні наслідки повинні привчати вашу дитину брати всю відповідальність за скоєння власних вчинків на себе, не примушуючи її при цьому "розплачуватися" за ту чи іншу помилку. Виховання – це процес формування, розвитку особистості, створення оптимальних умов для її фізичного, психічного та соціального розвитку. Виховання – це процес, кінцевий результат якого за міжнародним та українським законодавством може закінчитися у 18 років (дитиною є особа віком до 18 років), а в системі стосунків «батькі-діти» – може продовжуватись невизначений час. Його складовими «інструментами» є наслідування, копіювання, повторення, мотивування, навіювання, роз’яснення, пояснення, переконання, наведення позитивних прикладів, навчання, спонукання, пропагування тощо. Саме вони формують майбутню особистість. Виховання умовно можна поділити на свідоме та неусвідомлене. Свідоме виховання – це процес в системі «Особистість дитини- ситуація - особистість батьків» зі своєчасним аналізом та прогнозом короткочасних та довгострокових впливів на дитину. Від батків усвідомлене виховання вимагає теоретичних знань вікових особливостей дитини, розуміння своїх потреб та потреб дитини, розвиненого емоційного інтелекту, вмінь та навичок комунікації, критичного мислення, вчасного отримання інформації, якої не вистачає, та бажання слухати, чути, допомагати, підтримувати, довіряти, розвивати, любити, ростити, бачити свою дитину майбутньою самодостатньою особистістю і діяти помірковано, поетапно, усвідомлено, відповідально. Неусвідомлене виховання – це виховання без розуміння результату своїх короткотривалих та довготривалих впливів та дій на дитину; використання дитини для задоволення своїх потреб; повторення дій, особливо негативного впливу (погрози, крики, бійки, приниження), засвоєних в своїй сім’ї; виконання дій, особливо негативного впливу, з узагальненням «так всі роблять». Неусвідомлене виховання – є підгрунтям для насильницьких дій над дитиною. Насильство поділяють на: фізичне (заподіяння тілесних ушкоджень, незаконне позбавлення волі, мордування, залишення в небезпеці, ненадання допомоги, заподіяння смерті); сексуальне (будь-які діяння сексуального характеру щодо дитини; психологічне (словесні образи, погрози, приниження, залякування, що спричиняють шкоду психічному здоров’ю); економічне (умисне позбавлення житла, їжі, одягу, перешкоджання в отриманні лікування, заборона навчатися). Дорослому, який замахнувся на сина чи доньку, варто поміркувати: чого я хочу домогтися? Змінити небажану поведінку дитини чи продемонструвати «хто в домі хазяїн» та відігратися на ній за непокору або прояв власної думки, бажання відстояти власні цінності? Якщо мета - боротьба з непокорою, то це нічого спільного з вихованням не матиме, а буде лише відстоюванням свого домінантного становища, що лягає на совість дорослого, бо тим самим він дає дитині яскравий приклад торжества насильства. І не має значення, про що йдеться, - про грубу фізичну силу чи витончене моральне покарання. Як запобігти негативним наслідкам покарання???
1. Відокремлюйте свої почуття від дій. Не засуджуйте дитину. Вона має відчувати, що її люблять, але її дії в конкретному випадку можуть бути неприйнятними. Пам'ятайте: щоб змінити вчинки дитини, треба навчитися розуміти її. Суворі слова мають стосуватися тільки неправильних дій дитини, але не її особистості. Брутальність, нетактовність свідчать про педагогічну непридатність, а дитину роблять невпевненою, знервованою, тривожною. 2. Уважно вивчайте свою дитину. Обов'язковою умовою у виборі форм покарання є знання індивідуальних особливостей дитини: її темпераменту, характеру, особливостей реагування на певний вид покарання. Ви маєте знати стан її здоров'я, нервової системи. Дії дитини у стані нервового розладу є симптомами емоційних ускладнень через критику, звинувачення або покарання, напружену сімейну атмосферу. Зрозуміло, що витончений, вразливий меланхолік сприйматиме покарання зовсім не так, як енергійний, товариський сангвінік, вибуховий холерик чи врівноважений, спокійніший флегматик. Дівчаток теж треба карати не так, як хлопчиків. Дівчинка взагалі потребує особливого виховання, заснованого більшою мірою на ніжності й ласці. Вона більш чуттєва й емоційна, глибше переживає з приводу зроблених помилок. Часом одного суворого слова, навіть докірливого погляду, досить, щоб вона припинила небажані дії. Необхідно взагалі відмовитися від тілесних покарань, від яких шкоди більше, ніж користі. 3. Треба враховувати емоційний стан дитини. Якщо видно, що дитина засмучена і дуже переживає, не потрібно додавати негативу,та використовувати покарання. Відчувши всю повноту негативних переживань, дитина не захоче повторити подібний вчинок. Потрібно, щоб вона набула цього негативного досвіду, але тут не можна перестаратися. А дорослий у цей час повинен бути поруч, зі схваленням поставитися до рішення дитини і всіляко підтримати її. Відповідайте на почуття дитини. Давайте їй виговоритися, щоб негативні емоції знайшли вихід у словах, а не в діях. 4. Перш ніж карати, треба обов'язково з'ясувати мотиви вчинку. Якщо без покарання не можна обійтися, нехай дитина вибере його сама. Практика показує: діти здебільшого вибирають суворіше покарання, ніж батьки. Але в таких випадках вони не вважають його несправедливим і не ображаються. 5. Караючи дитину, впевніться у тому, що вона розуміє причину, щоб вона звинувачувала себе, а не того, хто карає. Якщо ж дорослий змушений застосувати покарання, то при цьому йому не можна використовувати образливі слова, принижувати гідність маленької людини, акцентувати увагу на слабких сторонах, фізичних вадах дитини. 6. Дайте зрозуміти синові чи доньці, що проблеми дітей стосуються не тільки дорослих, а є спільними для всіх. — Якщо є сумніви щодо покарання, не карайте навіть якщо ви зрозуміли, що надто м’які, довірливі та нерішучі. Ніякої «профілактики», ніяких покарань «про всяк випадок»! — За один раз — одне покарання. Навіть якщо поганих вчинків скоєно декілька, покарання має бути одне, за все одразу, а не по одному за кожний вчинок. — Краще не карати, ніж карати із запізненням. 7. Навчайте дитину норм і правил поведінки в різних місцях і різних життєвих ситуаціях ненав'язливо та без моралізування. 8. Накладність обмеження на небезпечні та руйнівні дії. Допоможіть дитині спрямувати свою активність у дозволене русло. У цьому полягає основна формула динамічного підходу до проблеми дисципліни дитини. 9. Будьте самі прикладом культурної поведінки з іншими людьми, з предметами та довкіллям. 10. Треба пам'ятати, що вся відповідальність за наслідки покарання цілком покладається на дорослого. Слід пам'ятати, що міра покарання повинна відповідати важкості провини, тобто не треба застосовувати серйозне покарання за несерйозну провину.
Методи заспокоєння дітей в укриттях
Готовністьдитини до школи
Булінг
Індивідуальні заняття з дітьми
Консультація: "Дванадцять правил успішного вихователя"
Семінар Через гру діти розвиваються та навчаються...
Одним із основних видів моєї діяльності є допомога дітям і консультування батьків та вихователів в період адаптації, тож як допомогти дитині в цей період??? Перший етап входження дитини в доросле життя – це, звичайно ж, дитячий садок. Перш за все, кожні батьки повинні бути впевнені, що його дитині потрібно ходити в дитячий садок. Тепер модно наймати кваліфікованих нянь, але дитячий садок – це, перш за все, спілкування дитини з однолітками. Він вчиться поводитися з ровесниками, і від того як він навчиться спілкуватися, залежить потім його навчання в школі, його робота, все його подальше життя. Щоб малюк легко і безболісно увійшов у життя дитячого колективу, готувати його до цієї події слід заздалегідь.Спочатку поговоримо про те, в який час відправляти малюка в садок. Найбільш сприятливий час – це серпень – вересень. Чому? По-перше, після літа малюк набрався сил, його організм став більш міцним, витривалим, а значить, адаптація пройде легшее По-друге, нові групи у нас в саду відкриваються з 1 вересня. (Ваша дитина йде в СВОЮ групу, до СВОЇХ дітей і СВОЇХ вихователів). По-третє, раптом Ви самі захочете зробити дитині літні канікули, і адаптація у дитини вийде з перервою, а це для неї зайвий стрес, який ну ніяк не допоможе адаптуватися до нових умов. Ну і, по-четверте, за літо, перед походом дитини в дитячий сад, у Вас буде можливість остаточно її підготувати до цієї нелегкої для неї справі. Давайте ж розглянемо основні етапи підготовки дитини до дитячого садка. 1. Про користь режиму дня для дитини я думаю окремо говорити не потрібно. Дізнайтеся заздалегідь про особливості режиму дня дитячого садка. Режим дня малюка має бути максимально наближений до режиму дитячого закладу, який він буде відвідувати. Поступово привчайте дитину до режиму життя дітей, прийнятому в дитячому садку, адже режим у дитячому закладі розробляється і затверджується з урахуванням медичних показань і рекомендацій лікарів. 2. Обов’язково поцікавтеся про те, яке меню в дитячому садку і постарайтеся вдома хоча б іноді готувати ті, страви, які готують для дітей у дитячих садках. Адже якщо дитина буде їсти те, що вона їла вдома, їй легше буде звикнути до нового способу життя. 3. Навчіть дитину по можливості самостійно себе обслуговувати: вмиватися, одягатися, їсти ложкою, ходити в туалет. 4. Подбайте про одяг для малюка, він має бути зручним, легко зніматися і вдягатися. Налаштуйте його на те, що якщо він трохи забрудниться, нічого страшного не трапиться, щоб у дитини не виникало страху забруднити одяг. Подбайте про запасний одяг для малюка для прогулянки на майданчику. 5. Перед приходом в садок треба постаратися розширити коло знайомих дитини, активно залучати її до гри з іншими дітьми, знайомити з незнайомими їй людьми, щоб вона не боялася незнайомих дорослих. 6. Постарайтеся усунути у дитини шкідливі звички: заколихування перед сном, користування пляшкою з соскою, сон і прогулянку в памперсі. 7. Протягом місяця до надходження в дитячий сад корисно (після консультації у педіатра) поїти дитину відварами трав – звіробою, ромашки, мати-й-мачухи, подорожника, солодки, а також вітамінними препаратами. Це підвищить витривалість організму, стійкість до багатьох захворювань, особливо простудних. Ось, мабуть, і всі основні етапи підготовки дитини до дитячого садка, це те, що потрібно зробити для Вашої дитини заздалегідь: за кілька місяців чи за місяць до вступу в дитячий садочок. Є ще деякі моменти, які мені хотілося б відзначити. Це поведінка батьків під час надходження малюка в садок. По-перше, Вам треба самим налаштуватися на адаптацію дитини, це нелегка праця, постарайтеся бути в цей період якомога спокійнішими, впевненішими. Дитині як ніколи буде потрібна Ваша любов і підтримка, розуміння і співчуття. Спостерігайте за дитиною особливо уважно, не перевантажуйте її емоційним спілкуванням, музикою, збудливими іграми. Будьте терплячі з нею. Більше розмовляйте, нехай дитина відчуває, що Ви активно берете участь в її житті. По-друге, у вихідні дні обов’язково дотримуйтеся режиму, близького до режиму дитячого саду. Подбайте про те, щоб сон дитини був повноцінним і спокійним. Відсутність спеціальної підготовки дитини до відвідування дитячого закладу може викликати небажані нервові зриви, захворювання. Щоб цього не сталося, постарайтеся врахувати і виконати ці поради. Пам’ятайте, що в ранньому дитинстві закладається основа здоров’я на все подальше життя Світ гаджетів дітей раннього віку Малюки раннього віку швидко навчаються та психологічно розвиваються. Щоб дати дитині певні знання, на сьогодні існує безліч засобів. Одним із них є гаджети. Електронний пристрій задіює зорові та слухові рецептори. А що ж відбувається з розвитком дрібної моторики, з руховою активністю? Адже саме ігрова діяльність є провідною для даного віку. А гра це і є рух. В даній роботі я демонструю, що використання гаджетів з метою навчання дітей раннього віку є передчасним. Сучасний світ стрімко просувається уперед. З'являються нові речі що покращують наше життя. Технічний прогрес спрощує рутинні операцій, такі як купівля квитків, товарів. Зараз все це можна здійснити лише задопомогою телефона.Доросла людина свідомо використовує свій гаджет, щоб задовольнити свої потреби. А для чого ж гаджет дитині? Щоб відповісти на це питання, потрібно розібратися у вікових потребах соціального, фізичного та психологічного розвитку дитини до трьох років. І тоді можна зрозуміти, чим корисні чи не корисні гаджети для дитини. Скільки часу потрібно щоб користь у засвоєнні матеріалу не призвела до психологічних відхилень, таких як затримка психологічного розвитку (ЗПР), «віртуальний аутизм» та інші. Фізіологічний розвиток дитини з 1 до 3 років визначається за такими критеріями:
А що ж відбувається у світі емоцій? Для дитини існують такі критерії психологічного розвитку:
За три роки людина проходить половину шляху свого психічного розвитку. Цікавим є соціальний світ. Для дитини з'являються нові можливості проявити себе. В соціумі малюк навчається спілкуватися, гратися з іншими дітьми, перебувати у групах, вчиться взаємодії з іншими людьми, розвивається і пізнає світ. Першим соціумом для маленької дитини є її родина. Малюк вчиться та ознайомлюються з правилами проживання разом з батьками ы пізнає їхні традиції. Другим є вулиця, парк. Дитинка разом з батьками намагається взаємодіяти з незнайомими людьми. Знайомство, спілкування, гра - через соціальну діяльність заводить друзів. Третій - дитячий садок. Дитина освоює нові правила. З'являється такі поняття як «режим дня», «навчальна діяльність», «трудова, пізнавальна, ігрова, рухова та художня діяльності». Малюк ознайомлюється через гру з певними аспектами життя: вчиться вирішувати конфліктні ситуації, дружити з дітками, допомагати іншим, ознайомлюються з новими предметами та розкриває для себе великий світ. Повертаємося до питання. Яке місце посідає тут гаджет? Гаджет можна використовувати для навчання з такою метою:
Можна далі поповнювати список, але на мою думку навіть з такими критеріями для дитини з 1 до 3 років не потрібен гаджет. У руках дитини цей пристрій у використанні не є свідомим розвитком. Дитинка навмання натискає на екран чи на кнопки. З'являється картинка і емоцію «радість» отримано, але вона не відклалася у довготривалу пам'ять, бо немає тактильного відчуття ( велике/мале. Тепле/холодне. М'яке / тверде. Папір/ пластик і т.д.) Уявимо ситуацію. Дитина тримає телефон в руках переглядає мультфільми. У якому положенні знаходиться її тіло? Спинка у дитини викривленна. Пальчикии на ручках знаходяться разом і кість руки закручена «як знак питання». Підчас довгого перегляду дитинка стає агресивною, вередливою. Очі, від того що не кліпають, червоні. Мовлення на низькому рівні. Можливі головні болі та слабкість. Але про це малюк не скаже, а тільки буде вередувати. Отже, батькам вирішувати потрібно давати гаджет дитині чи ні. Чи берете відповідальність за розвиток дитини, щоб взловживала свій час через пристрій? Чи краще приділити дитині час і пограти з нею? Можливо, ви своєю увагою більше вплинете на її розвиток ніж «машина»?
|
практичний психолог:
.JPG)
